Операція
Операція „Вісла” (до 65-річниці трагічних подій: 1947-2012 роки)
Операція „Вісла” - це історична трагедія для одних та метод ведення війни для інших. Хтось оплакує і сумує, інші досліджують архіви та намагаються якнайповніше висвітити події тих часів. Події, які стали незгасимим болем для тисяч українських сімей. Вони ще й досі згадують, передають онукам та правнукам правду про депортацію...
Грунт для виселення корінного українського населення, з тепер уже польських земель, готували заздалегідь. 1944 року почався так званий „взаємний обмін населенням” між УРСР та Польщею. Такий „добровільний” обмін проводився насправді лише примусово, під дулом автомата та з погрозами. Який добрий український господар захоче покинути власний дім, потом і кров'ю нажите майно, щоб поневірятися з сім'єю десь далеко? Аби переселенці швидше погоджувалися, їх позбавляли прав на землю, закривали культурні та освітні установи.
Осінню 1945 року польський уряд направив війська, які мали силоміць вивезти тих, хто з останніх сил тримався за рідну домівку. Палали нищівним вогнем тоді міста і села на Лемківщині, Холмщині, Надсянні. Офіційно розпочали „вселенську” компанію „Вісла” 28 квітня 1947 під приводом загибелі заступника міністра оборони Польщі в бою з вояками УПА. Але бої з упівцями відбувалися постійно і навряд чи їх зупинити могли б чергові чистки з боку двох загарбницьких держав. Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя, де ще з часів Київської Русі проживали етнічні українці, мусили тепер заселитися поляками. Тонни колючого дроту їхали потягами для того, аби обгородити від світу табори українських переселенців. Опольщення так званих „Відшуканих Земель” відбувалося під голосіння тих, чиї діди та прадіди здавна жили і працювали на тих землях. Більше 150 тисяч переселенців тоді поневірялося по знищених війною колишніх німецьких територіях. Без права на повернення, майже без майна (бралося те, що можна було донести в руках, рідше - на возі). Жителі виселених територій посадили врожай, та вже не змогли його зібрати. Вони поверталися до своїх домівок, щоб доглянути власні поля з хлібом, а їх силоміць повертали у напівзруйновані „чужі” будинки. Більшовики активно допомагали полякам. Танкова дивізія та протипартизанські загони блокували кордони. Тисячі українських жінок, дітей та літніх людей ув’язнено в концентраційному таборі в Явожно. То був такий собі „Освєнцем”. Особливо переслідувалися греко-католицькі священики. Етнічна чистка відбулася, діяльність УПА на території Польщі майже припинилася.
Дві держави „вирішили” поділитися. А український народ, потерпів від цього. Операція „Вісла” досі залишається чимось давно забутим для керівництва Польщі та Росії. А для нас - це болюча рана, яка загоїться ще не скоро...