Про господарську діяльність у квартирі
Відповідно до вимог ст. 6 Житлового кодексу України визначено, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для тимчасового або постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється, але діяльність не промислового характеру не заборонена.
Як роз'яснюється в науково-практичному коментарі до ст. 6 Житлового кодексу України, вона встановлює загальне правило щодо цільового призначення житлових приміщень, тобто можливості їхнього використання для тих чи інших цілей. Основною метою такого використання є постійне проживання фізичних осіб. Таким чином, надання приміщень для потреб промислового характеру в жилих будинках заборонено.
Подібна норма міститься у ст. 383 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Зокрема Науково-практичний коментар до ст. 383 Цивільного кодексу України вказує на те, що законодавець визначив обов'язок власника використовувати житло лише за цільовим призначенням, тобто встановлює неможливість використання житла для промислового виробництва та інших цілей, не пов'язаних із проживанням у ньому.
У зв'язку з таким формулюванням цільового призначення жилих приміщень на практиці є певна проблема застосування жилих будинків (квартир) для розміщення в них офісів. Водночас, якщо жиле приміщення перебуває у власності особи й вона бажає розмістити там офіс, така можливість підкріплюється положеннями ст. 319 Цивільного кодексу України, які встановлюють право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Також на користь такого дозволу діє ще одна норма Цивільного кодексу України - ст. 320, відповідно до якої власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, установлених законом. Цей висновок ґрунтується також на положенні ст. 42 Конституції України, згідно з якою кожний має право на підприємницьку діяльність.
При цьому слід зауважити, що положення ст. 319 320 Цивільного кодексу України не стосуються реалізації права власності виключно на житлові приміщення, а стосуються реалізації права власності на будь-яке майно.
Якщо ж особа має намір орендувати житлове приміщення (житловий будинок, квартиру або окреме приміщення, яке належить до житлового фонду) для розміщення офісу, то тут вимоги Цивільного кодексу України вже містять пряму заборону. Так, ч. 1 ст. 815 цього Кодексу встановлено, що наймач зобов'язаний використовувати житло виключно для проживання в ньому, забезпечувати збереження житла та підтримувати його в належному стані. Також відповідно до ч. 2 ст. 813 Цивільного кодексу України, якщо наймачем житла є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання в ньому фізичних осіб.
Як висновок, використання житлових приміщень для господарської діяльності потребує в обов'язковому порядку переведення таких приміщень у не житлові.